Київські неокласики та осінні мотиви в поезії Юрія Клена

У мистецькому плані О. Бургардт, відомий під псевдонімом Юрій Клен є постаттю оригінальною й унікальною. Культурологічний претекст потверджує належність О. Бургардта, як і решти неокласиків, до поезії високої культури, виявляє широку ерудицію та виняткову чутливість до світових естетичних вартостей. Чимало його творів виникло під впливом світової класики. 

Високий рівень інтертектуальності характеризує художній лад творів О. Бургардта. Культурологічні образи й сюжети, ремінісценції й алюзії використовуються ним органічно й доцільно. Засвоюючи їх, поет знаходить власні засоби художнього вислову, творить свій естетичний світ.

О. Бургардта, як і М. Гумільова, притягувала екзотика романтичної історії. Його ж ліричні герої - безкомпромісні, сильні натури, як і герої М. Гумільова, були заряджені духом "конкістадорівської" відваги і "жагою ризику". Вони хотіли творити високу, елітарну вітчизняну культуру і перекладати українською світову класику. 

Неокласики встигли зробити дуже багато. Вони задали нові стандарти літературної майстерності на тлі тотальної деґрадації протегованої державою горезвісної пролетарської культури. Модернізували поетичну мову. Означили європеїстську традицію в українському письменстві.

Українська література мала право існувати лише у вузьких провінційних "шароварно-гопачних" рамках. Коли, скажімо, Михайло Старицький переклав шекспірівського "Гамлета", чорносотенська преса послідовно його цькувала й висміювала.

Ти випив самогону з кварти і біля діжки в бруді спиш,

А там десь — голуби, мансарди, поети, сонце і Париж!Українська література мала право існувати лише у вузьких провінційних "шароварно-гопачних" рамках. Коли, скажімо, Михайло Старицький переклав шекспірівського "Гамлета", чорносотенська преса послідовно його цькувала й висміювала.

Однак ніхто не міг тоді уникнути пастки злополучного соціалістичного реалізму й обов'язку служити своїм пером переможному пролетаріатові. Уже від середини двадцятих неокласиків починають невпинно цькувати. Їхні поетичні вечори називають зборами злочинної організації, їхні публікації - пропагандою ворожих цінностей.

Он муза аж здригнулась, як почула,

Що ті переклади з Гомера і Катулла

Відродять капіталістичний світ.

Оспівувати красу грецьких статуй та античних храмів, принадність пейзажів без тракторів і комбайнів "робітничо-селянська" влада дозволити не хотіла. 

А митці не хотіли профанізувати свою творчість, опускатися до рівня, писав Максим Рильський, "хлопчиків, що тільки двічі два в них може здержати безсила голова". Максим Рильський відбувся тюремним строком у Лук'янівській в'язниці. Освальд Бургардт (Юрій Клен) встиг емігрувати як етнічний німець. Ще троє їхніх друзів загинули на Соловках. Високі здобутки двадцятих, здавалося, пішли в непам'ять. Але тільки здавалося.Заборонена (пізніше напівзаборонена) творчість неокласичного ґрона впродовж усіх радянських десятиліть зоставалася символом елітарної, модерної української культури. Культури, що особливо важливо, зорієнтованої на Захід, закоріненої у спільну європейську спадщину. На ній зростали покоління молодших поетів.

Юрій Клен народився 4 жовтня 1891 року на Поділлі у селі Сербинівці. Батьки, купець Фрідріх Бургарт та мати Каттіна Сідонія Тіль, виховували дітей в атмосфері шанування рідної мови та звичаїв, і водночас - у дусі любові до України, що стала для них другою батьківщиною. 

 Цикл «Осінні рядки» Юрія Клена складається з п’яти поезій-медитацій. Це філософська лірика про циклічність у природі й лінійність у житті людському, чим вона посутньо відрізняється від «осінньої» тематики поезії М. Рильського, зокрема періоду «третього цвітіння», де простежується «ностальгічне видіння вересневої пори молодих літ» митця, «виспіване» пейзажем символічне означення власної життєвої осені, і навіяний усім цим елегійний смуток... і лагідна примиреність із нездоланним законом буття». 

Ліричний герой Юрія Клена сприймає осінь як пору духовної зрілості. Власне, це для нього ще й не осінь, а переддень її, бо ж хоч вітер і нагадує про «розвіяні літа», ліричний герой зізнається:

Не знаю, як прослався й де

Той шлях скорботний і веселий,

Яким нас осінь поведе

У затишну свою оселю...